Юліан Семенов
Ненаписані романи

Так уже було заведено, що жоден фільм — поки не перегляне його Сталін — на екрани країни не виxодив.

Голова кінокомітету Большаков завжди возив у багажнику машини не тільки нову радянську картину, а й дві-три зарубіжні — викликати в Кремль могли зовсім несподівано, найчастіше пізно вночі, аж до четвертої ранку.

(Але в серпні тридцять дев'ятого року, після того як було підписано договір з Гітлером і Сталін з рейхсміністром Ріббентропом дружньо потиснули один одному руки, Большакова викликали о десятій — незвичний час. Уже потім йому пояснили, що Сталін запросив Ріббентропа подивитися свій улюблений фільм «Волга-Волга». Проте Ріббентроп відмовився: «Я мушу написати звіт, пане Сталін». — «Волга-Волга» — одна з кращих картин світового кіно, матимете втіху». — «Дякую, пане Сталін, але фюрер чекає на моє повідомлення». І, піднісши руку в нацистському вітанні, Ріббентроп попрощався. Сталін обережно ковзнув поглядом по обличчях Молотова й Ворошилова; вони мимоволі стали свідками того, як йому, Сталіну, публічно відмовили — невблаганно й холодно; в останні роки таке в країні було неможливе; його слово стало законом для всіх... Сталін якось дивно хмикнув, узяв галіфе — наче танцюрист — двома пальцями, присів, манірно вклонившись, і, кивнувши на двері, що зачинилися за Ріббентропом, тихо сказав: «А все одно ми тебе...»

На переглядах Большаков завжди сидів за Сталіним, бо Головний часто ставив запитання, на які треба було відповідати одразу й вичерпно — приблизності Сталін не терпів. Якось, приймаючи фільм «Повість про російське полювання» з Поповим-старшим у головній ролі, зауважив: «Чому у вовків очі жовті? Це — неправда, вони в них зелені». Большаков негайно відповів: «Великий зоолог Брем, товаришу Сталін, вважає, що очі у вовків саме жовті, а не зелені... Враження, що вони зелені складається в тих, хто бачив очі вовка лише у відблиску багаття, в присмерках». — «На якій це сторінці?» Большаков назвав, Сталін кивнув задоволено й зручніше вмостився в кріслі.

Наприкінці сорокових, спеціально до Дня Повітряного Флоту — генералісимус це свято вельми шанував — закінчили фільм «Жуковський». Сталін у ті роки вирішив, що в країні має виходити не більш як дванадцять кінокартин на рік; більше — пустощі, може завадити роботі; не слід надто розважати видовищами наш народ; картини треба робити біографічні, розповідати — засобом наймасовішого мистецтва — про великих діячів російської науки та культури, боротися, таким чином, із схилянням перед загниваючим Заходом і проявами безрідного космополітизму.

Як на гріх, саме в дні свята сталінських соколів генералісимус поїхав на Кавказ. Зв'язуватися з ним телефоном було недоцільно. Місця, де він відпочивав, ніхто не знав; він часто міняв дачі, хоч найдужче під старість уподобав будинок на озері Ріца; у Крим та Сочі майже не їздив, вабило на батьківщину.

А коробки з «Жуковським» лежали у багажнику большаковської машини, і він бігав з одного начальницького кабінету в інший, просячи поради, що робити: ждати повернення товариша Сталіна до Москви чи випустити фільм до свята?

Молотов (казали, що Большаков почав своє сходження, працюючи в нього шофером) від поради утримався; Берія посміявся: «Приймай ініціативне рішення, ти — міністр, тобі й карти в руки!»

Уважаючи, що такі категоричні слова найближчого «соратника вождя» не могли бути висловлені випадково (чуттєвого мистецтва вгадування і математичного переліку імовірностей училися швидко), Большаков підписав наказ про випуск фільму на екрани. Вулиці всіх міст Союзу позаклеювали афішами, про нову роботу радянських кінематографістів повідомило радіо, причому не один раз, та й преса відгукнулася рецензіями, звісна річ, захопленими, бо ніхто й уявити собі не міг, що фільм вийшов без санкції вождя.

А на ранок після прем'єри з Кавказу надійшла телеграма від Сталіна з проханням негайно поставити на порядок денний лиш одне питання: Про стан справ у радянському кінематографі».

Большаков зрозумів: от і настала його лиха година.

Увечері того дня, коли повернувся Сталін (його поїзд був копією поїзда Троцького), голову кінокомітету викликали до Кремля, він сів за маленьким столиком неподалік великих дубових дверей; перед ним лежали купка жовтуватого цупкого паперу, три різноколірних олівці й стояла пляшка боржомі.

Молотов, Каганович, Берія, Маленков і Ворошилов посідали на свої місця за довгим дубовим столом; Сталін, як завжди, повільно ходив кабінетом, затиснувши в руці люльку.

Оголосивши засідання відкритим, Маленков запитливо глянув на Сталіна.

Той усе ще ходив по кабінету, мовчав, наче збирав докупи думки; зупинився, нарешті, під портретом Маркса, притоптав жовтим пальцем тютюн у люльці й тихо, мало не по складах, запитав:

— Товаришу Большаков, нас цікавить одне питання: яким чином на екранах з'явився новий художній фільм «Жуковський»? Конкретно: хто з керівництва дивився цю роботу, коли, які висловив зауваження? Ще конкретніше: хто дав санкцію на випуск цієї картини в світ?

Большаков повільно підвівся; обличчя враз набрякло, пополотніло.

— Та ви сидіть, товаришу Большаков, сидіть, — Сталін ледь махнув рукою. — Сидіть...

Большаков усе-таки не сів, відчуваючи гидке бажання виструнчитись:

— Товаришу Сталін... Ми тут порадилися, — він благально дивився то на Молотова, то на Берію, сподіваючись на їхню підтримку; але ті зосереджено писали щось на аркушиках паперу. — Ми тут порадилися й вирішили...

Сталін наче спіткнувся; обернувшись до Большакова, здивовано спитав:

— Ви тут порадились?

Знизавши плечима здивовано, повторив:

— Виходить, ви тут радилися... Гм... А порадившись, вирішили...

Він постояв якусь мить, потім майже крадькома пішов до дверей, глухо повторюючи слова Большакова, немов обдивлявся їх, приміряючи до чогось свого, заздалегідь виношеного.

— Вони порадились і вирішили, — бурмотів він дедалі тихше й тихше, ніби стомившись од цих слів. — Вони тут усе вирішили, порадившись...

Відчинивши важкі двері кабінету, він обернувся і, впершись поглядом у лоб Молотова, повторив замислено:

— Отже, ви тут порадились... І вирішили...

Сказав і вийшов.

Запала гнітюча тиша, було чути, як скрипів грифель у руках Берія, який досі ще щось писав на цупкому жовтуватому папері.

Несподівано двері відчинилися, Сталін заглянув до кабінету і раптом усміхнувся своею чарівливою усмішкою, яка обеззброювала:

— І — правильно вирішили...

Коли двері зачинилися, Маленков, відкашлявшись, промовив:

— Товариші, питання про стан справ у радянському кінематографі можна вважати розглянутим...