В неділю 31 жовтня, серед 284-ох виборців, які взяли участь у голосуванні на оттавській виборчій дільниці № 41 у приміщенні Посольства України в Канаді, де на виборчому списку зареєстровано 1 235 осіб, понад сто людей спеціально приїхали на вибори Президента України з Квебеку. Організатором подорожі є Товариство «ЗУСТРІЧ». Варто відзначити організаційність та сприяння оттавської виборчої комісії, котра за короткий термін, оперативно зуміла прийняти всіх гостей.

Пропонуємо два інтерв’ю з організаторами поїздки - головою Товариства «ЗУСТРІЧ» Миколою Маруничем та Миколою Кулішовим, з якими спеціально для ”Оттавського Вісника” розмовляла Галина Корян.

Галина Корян: Скажіть, будь ласка, ви перший раз приїжджаєте в Оттаву на вибори?

Микола Марунич: Ні, другий. Минулого разу, чотири роки тому, я возив також групу з нашого товариства в Оттаву на вибори. Тоді ми голосували за Канівську четвірку, за їх представника Марчука, про що і жаліємо.

Цього разу народу більше приїхало, ніж минулого разу?

Цього року я був здивований, так як кількість виборців виявилася набагато більша, ніж минулого разу. Тоді ми зібрали один автобус, а зараз на списку в мене було понад сто п’ятдесят чоловік, з яких по тих чи інших причинах відійшло п’ятдесят чоловік. Не по своїй вині, по вині цього останнього закону, який відсівав виборців. Люди мусіли були попередньо приїхати, щоб записатися, щоб мати право голосу. Тому п’ятдесят чоловік відпало, але сто чоловік приїхало до Оттави голосувати.

Важко було зібрати людей?

Я просто можу сказати одне - треба попробувати комусь тим зайнятися. Це дуже важко. Тим більше люди цілком нові. Наших членів товариства “Зустріч”, монреальських, зараз приїхало чоловік десять, не тому що вони не є активні українці, тому що вони втратити право голосу, так як вони проживають у Канаді вже досить довго. Тому основна маса – це є цілком нові люди, з якими я сьогодні перший раз зустрівся так, реально, а по телефоні хіба спілкувався. Можете собі уявити, остання хвиля еміграції, сто нових людей, різні характери, різні думки. Але нам вдалося їх зібрати, і ось ми є в Оттаві знову. Проголосували, думаю, майже одностайно.

Це товариство “Зустріч” взяло на себе ініціативу цієї поїздки?

Так, це товариство допомоги українським новоприбулим іміґрантам у Монреалі, “Зустріч”, взяло на себе таку посильну, будем казати, місію.

А хто спонсорував поїздку?

Люди собі самі оплачували проїзд. Була ще організована поїздка в минулу суботу (23 жовтня). Ми організували поїздку для тих людей, які виявили бажання зареєструватися. Цю поїздку проспонсорували українські каси: Українська Народна Каса і Українська Кредитова Спілка в Монреалі.

Ви зверталися з проханням, щоб хтось приїхав із Оттави до Монреаля для реєстрації принаймні?

Ми неодноразово зверталися до представників амбасади, і до представників виборчої комісії. Ми назбирали дуже багато листів, різних відповідей від Центральної Виборчої комісії і від Оттави. В кінці кінців відповідь була негативна: не можна, є закон.

Скажіть будь ласка, а на ваш погляд, проголосувати на виборах - це важливо для кого – для тих, хто голосує, чи для України так само? Бо кількісно не можна говорити про якийсь вплив.

В першу чергу, я можу сказати, що насамперед це важливо для кожної людини, котра віддала свій голос і виконала свій громадянський обов’язок. А ми надіємося всі, що це наш невеличкий вклад поможе в загальному результаті по цілій Україні.

Галина Корян: Ви приїхали з Монреаля голосувати на виборах?

Микола Кулішов: Так. Ми маємо в Монреалі таке товариство новоприбулих, називається “Зустріч”. Воно створилося десь сім із половиною років тому, об’єднує представників нової хвилі. І традиційно ми вже другий раз... Перший раз були в минулі президентські вибори, зорганізували автобус, а цього разу вже два автобуси. Намагаємося якось приймати участь. Ті люди, які ще мають громадянство і мають право голосувати, то вони приїхали.

А ви, здається, писали лист до консульства, щоб звідти хтось приїхав у Монреаль і ви могли б на місці зареєструватися для виборів?

Не я особисто, але в Монреалі КУК цим займався, щоб відкрили виборчу дільницю в Монреалі, бо там багато людей. Я думаю, що багато людей не змогло приїхати, бо в Монреалі таки багато імміґрантів. Якби там була дільниця, то, можливо, більше б людей прийняло участь у голосуванні.

Сьогодні ви знаєте приблизно, скільки приїхало народу?

Два шкільні автобуси. По сорок сім людей поміщається в кожному. І ще я знаю, кілька машин приїхало. Я думаю, що більше сотні. Сто двадцять, десь так.

І всі вони є активними членами “Зустрічі”?

Ні, на жаль, не всі. Але то не головне – щоб вони були активними членами “Зустрічі”. Я деяких людей перший раз бачу. Але головне, що їхнє серце відгукнулося, і що в цей важливий для України момент вони взяли участь. До речі, багато з них другий раз сюди приїжджають. Бо вони приїжджали двадцять третього, щоб здати цю заяву на участь у голосуванні. Бо такий закон. Так що я думаю, що це велика жертва з їхнього боку. Дуже ціную.

А на вашу думку, цей жест, він буде щось важити в кількісному плані, чи скоріше народ приїжджає голосувати з іншою метою?

Ну звичайно, що тут, тисяча людей на обліку стоїть? Порівняно з Україною це крапля в морі. Але все-таки думаю, що наш обов’язок, як українців, щоб наше сумління було чистим, ми повинні прийняти участь і проголосувати. Бо дійсно, ці вибори, мабуть, одні з найважливіших в історії України.

Повертаючись до “Зустрічі”, товариство створювалося з якою метою?

Історія така. Був такий, він і зараз є, священик із України. Він якось людей новоприбулих до себе пригортав, ми збиралися. Було так як клуб – пили каву, говорили, обмінювалися досвідом. Хто про працю, хто про дітей, як де в школу влаштувати. А потім ми зрозуміли, що ми маємо трохи інші, так скажімо, зацікавленості та інтереси, як спільнота новоприбулих, ніж ті українці, які приїхали перед тим, чи попередня хвиля, або тут народжені. І ми вирішили зорганізуватися в товариство. Але ми завжди тримаємося української громади, тобто ми зареєструвалися при КУК, ми маємо двох делегатів до КУК-у. Ми беремо участь у всіх заходах організованої громади. Ми не є окремо. Ми дивилися на цю організацію, як спосіб притягати людей, які приїхали. Через “Зустріч” – до інших організацій. Бо часто люди не готові відразу піти до СУМ-у чи до Пласту, до УНО.

А ви знаєте, скількох людей на сьогодні приваблює “Зустріч”, із тих, що приїжджають?

Ми маємо вкладку, яку треба платити. Тобто двері відкриті для всіх. Частина платить вкладку, вони мають право голосу. Таких десь близько сорока. Але приходить значно більше людей. Хоча, чесно кажучи, за останні роки мало людей, які входять до організації. Нам треба було б більше щось робити. Немає нових людей, ініціатива трохи падає. Якось не відчувається. Воно якесь наче зачароване коло трохи. Сподіваюся, що ми це якось поправимо. Зараз ми все ближче ідемо на спілку з з монреальською філією УНО. Люди входять до УНО, до ОУК, маємо приміщення. Будемо якось міняти свою стратегію, може. Щоб більше людей пригорнути до себе.

Ви їздили на цьогорічний конгрес КУК-у?

Так. Я був делегат від УНО.

Я знаю, що там відбувся круглий стіл за участі представників нової іміґрації та канадських українців. Ви могли б сказати кілька слів про це?

Я, власне, був одним із пеналістів у цьому круглому столі. Організував цей круглий стіл голова торонтонського КУК-у Маркіян Швець. Він запросив мене і представника від Торонто, новоприбулого, і одна пані була, яка теж організувала товариство новоприбулих у Вінніпезі. Було досить цікаво. Було переповнено, люди в проходах стояли. Дуже велике зацікавлення до цієї проблеми. Я думаю, що може, це дасть стимул КУК, централям КУК врешті-решт почати створювати якісь програми і виробити певну стратегію щодо останньої хвилі. Бо поки що ми не маємо. Вже 15 років триває ця іміґрація. Але певного підходу і певної програми дій немає й досі, наскільки мені відомо.

Ви намагалися якось сформалізувати чи з’ясувати стосунки між старими українцями і новоприбулими? Чи яка була мета цього круглого столу?

По-перше, треба порозумітися. Існують певні стереотипи, що ця остання хвиля еміграції вона якась не така, люди не входять до організацій, вони не дбають, вони не є свідомі українці. Всі попередні хвилі були дуже добрі, а ця, от якась така...Це не зовсім так. Будь-які стереотипи, вони мають в собі трошки правди, але не повністю. Серед нашої хвилі є люди, які свідомі, які люблять свою країну. Навіть приклади цих виборів мені показали. В автобусі дуже багато є російськомовних людей. Тобто з формальної точки зору часто діаспора їх відкидає. Але вони приїхали, вони відчувають себе українцями. Більшість із них, я впевнений, буде голосувати за Ющенка, бо я знаю, я говорив із ними. Тобто вони патріоти по-своєму. Їх відкидати було б великою помилкою. Але як знайти той спосіб контакту з ними? Це нелегка справа, але про це треба думати.

На вашу думку, це дасть якісь конструктивні результати в майбутньому? На рівні офіційних стосунків, а не особистих контактів між новими українцями і старими?

Сподіваюся, що мусить дати. Але цей крок повинні зробити обидві сторони. Нарікати – це не є конструктивно. Ми є українці, ми є різні, але ми є українці. Ми вже нарешті стали державною діаспорою. Підхід треба міняти до цього. Я вважаю, що сама іміґрація з України – це дуже велика втрата для України. Бо люди виїжджають талановиті, здібні. Вони могли б багато принести. Але коли ми їх втрачаємо ще й тут, коли ми їх не привертаємо до діаспори, яка теж потребує нової крові, бо асиміляція все-таки робить свою справу, з нею тяжко боротися. Як ми тих людей тут втрачаємо, то ми подвійно їх втрачаємо. Так що ми повинні думати про це.

31 жовтня, 2004, Оттава
Розмовляла Галина КОРЯН