Андрій Микулин
Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Зміст цієї книжки, написаної на підставі існуючих матеріялів, свідчень поворотців та переживань тих, що безпосередньо довгі роки перебували в советських концтаборах, змальовує перед вільним західнім світом жахливу систему примусу та гноблення кожної людини, яку замикається в CССР до концтаборів. Не одиниці, не сотні і тисячі, а мільйони підсовєтського населення переходить через систему концтаборів в СССР. Очевидно, немає ніякого сумніву в тому, що система совєтських концтаборів переслідує, крім політичних (національне та соціяльне нищення під маскою «ворогів народу» неросійських поневолених націй в СССР) також військово-стратегічні та економічні цілі.

На VIІІІ з'їзді російської компартії з 1919 року Ленін сказав: «...Ми живемо не тільки в державі, але і в системі держав, а існування Совєтської Республіки поруч з імперіялістичними державами не до подумання... Питання про існування Російської Соціялістичної Федеративної Совєтської Республіки — це питання військове».

Ще 1917 року Ленін вимагав від компартії й уряду приспішеної розбудови військової промисловости, стратегічних і мілітарних баз Московщини та організованого запілля. В 1925 році на XIV партійній конференції Сталін заявив: « ...СССР повинен застосувати й урухомити такі економічні заходи, які гарантували б Совєтському Союзові економічну незалежність та самостійність і були б матеріяльною підставою зміцнення совєтської армії і мілітарного потенціялу СССР». На XIV з'їзді партії в 1925 р. Фрунзе ствердив ще раз ленінський принцип, що Росія мусить бути керівним центром світу та трампліном міжнародньої революції, а це в свою чергу вимагає величезної військової розбудови та її підстави — важкої промисловости на всіх теренах СССР.

Розпочалося, так би мовити, господарське, військове й ідеологічне озброєння Московщини для майбутнього загарбання світу. Вся економіка країни була ЦКомітетом КПСС спрямована на розбудову військового потенціялу Москви, опертому на географічному положенні СССР — широкопростірности, на промислових засобах і їхній кількости, на резервах сирівців і підземних покладах та на якості підсовєтського населення. Очевидно, що мета, яку поставила перед собою Москва в економічному і стратегічному характері, ніколи не була б осягнена, коли б підсовєтське населення мало такі права, які має населення західнього світу. Для вирішення мілітарно-стратегічних і економічних завдань, Москва не тільки вигадала п'ятирічки індустріялізації, але й відновила і надзвичайно широко розбудувала концтаборову систему з найжорстокішим у світі визиском та режимом.

І коли простежити за розташуванням по СССР концтаборів, стає маркантним, що більшість їх знаходиться власне в РСФСР і то в таких безлюдних місцевостях, які приховують від світу не тільки їхню виробничу працю, але й нелюдську поведінку з в'язнями. Стратегічно, це означає децентралізовану розбудову військових галузей промисловости, при централізації керування, що робить їх менш вразливими на випадок війни.

Більшість совєтських концтаборів видобувають та обробляють мілітарно-стратегічну сировину (уран, мідь, цину, вугілля, поліметали, нафту, газ і т. д.), будують або обслуговують військові бази і комунікації мілітарного значення, або ж виробляють безпосередньо продукцію для совєтських збройних сил і їхніх мілітарних резервів. Мілітарно-стратегічне призначення концтаборів з дармовою рабською силою щільно переплітається з економічною експансією Москви на зовнішньому відтинку. Наприклад, видобуваючи руками в'язнів золото, Москва вразі потреби кидає його на зовнішній ринок, намагаючись тим самим штучно викликати економічну кризу в західніх країнах і зруйнувати їхню фінансову систему та обезцінити гроші.

Привласнюючи безкоштовно всю продукцію, вироблену в'язнями, Кремль має можливість кинути її на міжнародній ринок для конкуренції демпінґовим цінам, або ж спрямувати її до власних мілітарно-державних резервів.

Шляхом депортацій та ув'язнень підсовєтського населення, ЦК КПСС збудував багато засекречених підприємств, які замість назви, мають лише цифрову нумерацію. Особливо на Далекому Сході, в Середньому Сибірі, за Уралом та в підсоветській Азії. Підприємства поступово розбудовано на нові міста, навколо яких розташовано численні совєтські концтабори.

Виготувавши пляни переміщення на Схід промислових споруд і підприємств, ЦК КПСС руками в'язнів весь час здійснює його та приспішує збільшення та посилення мілітарного потенціялу СССР.

Продовжуючи в більш широкому розмірі стару російську імперіялістичну агресію, ЦК КПСС основним гаслом уважав і надалі вважає виконання економічно-стратегічних плянів з найменшою витратою засобів. Але тому, що вартість на засоби виробництва Москва не в силі зменшити, Кремль пішов шляхом зменшення заробітньої платні робітництву та взагалі прибутків, тобто шляхом прямого ограбування підсовєтського населення. Одним з таких шляхів і є розбудова та поширення совєтських концтаборів і ув'язнення до них мільйонів людей, у першу чергу з поневолених Росією неросійських країн, які своєю національно-визвольною боротьбою завжди залишаються для Москви найнебезпечнішими.

Мета виправдує засоби: щоб зліквідувати національну небезпеку, а разом з тим осягнути стратегічно-економічну мету і замість того, щоб харчувати за державний кошт величезну масу арештантів та засуджених, ЦК КПСС, ізолюючи їх від суспільства, використовує фізичну та розумову працю в'язнів, видаючи при тому найменші кошти на їхнє утримання, які за час довгорічного перебування в таборах, компенсуються працею заарештованих.

Про існування в СССР рабської праці та численно великої кількости з мільйонами в'язнів совєтських концтаборів, знають за кордоном уже давно. Неодноразово це питання на Заході порушувалося і перед ООН. Навіть ООН ухвалила гарну Деклярацію Прав Людини, але яка з цього користь для поневолених неросійських народів в СССР, коли їх безнастанно порушує один з членів ООН — Москва?

Питання рабської праці підлягає розглядові ООН не тільки з гуманітарного, але й з юридичного боку, бо згідно з власним статутом, ООН повинна сприяти загальному поважанню та дотриманню прав людини і підставових свобід в кожній країні. На жаль, до цього часу ООН в тій справі майже нічого не зробила, хоч розпучливий крик підсовєтських в'язнів уже десятками років лунає з-за дротів совєтських концтаборів, закликаючи вільний світ на допомогу.