Степан Хрін
Зимою в бункрі

12 січня ввесь день шаліла хуртовина. Крутило снігом, замітало яри. Потік замерз.

Сьогодні ранком всі встали з дивними снами. Стійкові зголошували, що довкола по селах чути постріли. В терені неспокійно. Тимчасом нам конечно треба було дати до направи писальну машину. В таку заметіль, як сьогодні — найкраще виходити з бункру. І не знаючи, що покажуть чергові дні, рішаюсь вислати сьогодні на розвідку чот. Паса, віст. Вихора і віст. Буйного. При нагоді мають направити також пружину до машини. Вони мають іти лісом, попід ялички, щоб в поворотній дорозі могли маскувати сліди, стрясаючи сніг з яличок. Решту вже замете свіжо падаючий сніг. На випадок, коли б перестав падати сніг, мають пересидіти один день у криївці, щоб в тому ж часі селяни поробили сліди до лісу.

Стрільці зголосили відхід і відійшли ще перед вечором. Другого дня не вернулися. Вже вранці стійкові зголошують постріли по селах і гук моторів. Ми все спакували і ввесь день надслухуємо в боєвому поготівлі.

Прийшов вечір — стрільців наших немає. Вже північ і їх далі немає. Щось злого сталося. Цілу ніч наслухуємо. Виходимо з бункру і в розстрільній ждемо дня. Одна тільки віст. Тетяна ходить спокійна по бункрі.

Вже світає. Та ось заговорив хтось в лісі. Віст. Спартак шепнув: «Наші». Вони нарочно на світанку, бо боялися вночі підходити до табору, знаючи, що в нас напевно алярм і що ми, взявши їх за большевиків, можемо зірвати міни.

В бункрі стрільці оповіли:

Опівночі, коли мали вертатись із села, перестав падати сніг. Вертатись не було можливо, бо лишаться сліди. Сніг, що був на яличках, поздував вітер. Тому — згідно з моїми вказівками — заходять днювати до криївки. Криївка була на 2 м довга, на 1 м широка, на півтора метри висока. Господар маскує вхід і заходить до хати. Втім приходить вістка, що в горішньому кінці села появилися большевики. З долішнього кінця під'їхала большевицька спецбоївка в числі 30 людей. Ворог оточив село кулеметами і почав розшуки за криївками.

Господар негайно затикає вентилятори, щоб туди не попав пес. Віко маскує деревом і глиною. За той час ворог переводить розшуки. Зриває підлоги, перекопує землю, валить печі. Ворожа облава підходить щораз ближче до місця, де є криївка стрільців. Арештують одного господаря, що також знає про ту криївку.

В наслідок браку повітря — стрільці починають душитися в криївці і стукають у віко. На щастя господар почув, не встиг ще скочити, відкрити віко, впустити трохи свіжого повітря і знову замаскувати, залишаючи один вентилятор незакритим. Маскувати він умів, бо в тому він часто вправлявся. Коли большевики увійшли до його хати, застали його жінку в постелі, він сам взявся тесати кіл на середині кімнати. Большевики заявили, що будуть робити трус. Господар, не перериваючи роботи, відповів:

— Робіть собі, скільки хочете.

Хата не була дуже підозрілою і большевики не дуже спішилися з розшуками.

Втім під'їжджає автомашина, стає біля хати і большевики, що приїхали, кажуть, що приїхали в гості до «Гануляка». «Гануляк» — реф. СБ — був у тій криївці тому лише два дні. Та большевики, що приїхали автомашиною і ті, що були в хаті нашого господаря, кинулись робити ревізію в сусідній хаті, де перевернули все догори ногами.

За той час господар стукає до стрільців і каже:

— Большевики приїхали в гості до «Гануляка».

Всі були свідомі того, що небезпека висить тільки на волоску. Господар дораджує стрільцям затримати спокій. В хату входить друга група большевиків робити ревізію, але коли довідалися, що в хаті вже одні були, пішли далі. Ворог, перешукавши село, пішов розстрільною в напрямі лісу, де був наш бункер. На цю вістку в стрільців завмерло серце. Большевики готові вийти на їхній слід, якщо його не прикидав сніг, та наскочити на бункер. Кажуть господареві слухати, чи не чути зривів мін. Пройшла година в такому напруженні, що стрільці вже рішалися вискакувати з криївки, щоб стріляти по большевиках і звернути на себе увагу.

На щастя сліди сніг замів і большевики, пограбувавши людей та настрілявши курей, пішли на другі села.

Оповівши свою пригоду, стрільці позвітували про нові прийоми боротьби ворога. Тепер в терені не видно ніде «басарабців», ні «голодуючих». Натомість спецгрупи щоранку оббігають ліси, шукаючи за слідами. Ніччю ідуть лісами, виходять на верх і зорять, чи немає де диму. Часто роблять засідки по селах. Групи в числі від 15 до 30 чол. перебувають в день в одному селі, під вечір відходять в друге, а на їх місце ніччю приходять інші, або вертаються ті самі, маскуючи в цей спосіб свою приявність. Увійшовши так до села, діляться на дві три групи і розходяться у відповідні місця на засідки по селі.

В школах ударно організують дітей в «жовтенята», «піонери» і «комсомол». Щоб стягнути населення до клюбів, дали патефони, де не-де радіо, але молодь туди не хоче йти. Населення, що є в колгоспах, дуже нарікає. Колгоспники за один трудодень дістали по 4 і пів карб. і з цього їм стягнули по 3 карб. на харчі — так, що колгоспник за місяць заробив коло 45 крб. За це можна купити — як кажуть люди — коробку «шарої масти».