КАТЯ II
Киянка — королевою Сіяму

Написав Михайло Єреміїв

Цілий світ знає історію Каті, морґанатичної дружини Царя Олександра II, бо вона була увічнена в численних фільмах, романах й історичних розвідках, але, натомість, майже ніхто не знає правдивої історії Катерини Десницької, бідної київської дівчини, доля якої була значно дивовижніша і блискуча, ніж доля князівни Катерини Долгорукої. До цього треба додати, що в той час, як ця остання, яку назвемо Катя I, була з царського роду, значно старшого за Романових і визначалася надзвичайною вродою, Катя II походила з дрібної української шляхти і, фактично, нічим не визначалася серед своїх товаришок. До цього ще варто додати, що в той час, як Катя I не була визнана бундючними Романовими і цілий вік залишалася поза межами царської родини і діти її дістали прибрані імена князів, Катя II була повноправною заступницею королеви однієї з найстарших імперій Азії і син її архикнязь Чула був визнаний леґальним престолонаслідником Великого Могола.

Ця дивовижна історія починається з 1879 року, коли Іван Десницький, суддя в Луцьку, був перенесений до Києва, на посаду члена Окружного Суду. Він був удівець, мав шестеро дітей і невдовзі познайомився з молодою вдовою Марією Верді, яка вже мала двійко дітей і перший чоловік якої був рідним братом відомого італійського композитора. Делікатна вдова і поважний суддя заприязнилися і незабаром одружилися, що збільшило спільну родину до 10 дітей, бо вони мали ще двоє, сина Івана і дочку Катерину, яку вдома називали Катя. Діти Десницькі були простого вигляду, невеликі, міцні і практичні, діти Верді — високі, гарні й артисти, а двоє останніх визначалися надзвичайною працездатністю і дуже міцною волею. Невдовзі по народженню Каті, батько її помер і вдова залишилася з десяти дітьми. В ті часи пенсії були мізерні, на дітей нічого не давали, соціяльної опіки взагалі не було, так, що Марія Десницька, щоб вижити, мусіла зібрати всю родину в трьох покоях і винаймати інші. На щастя суддя жив широко і помешкання було велике.

Не зважаючи на такі тісні обставини, діти її не були нещасливі. Вони мали дядька Михайла Єремієва, власника великих дібр на Київському Поліссі і відбували в його посілості Тростянка всі свої вакації, які в той час тривали майже півроку. В той час на Україні гостинність була неписаним законом і ціла родина Десницьких приїздила на чотири місяці влітку, а також на Великдень і на Різдво і господарі трактували гостей, як власних дітей, яких також було семеро. Для того, що діти здебільшого привозили на вакації товаришів і товаришок, молоді не бракувало і за стіл сідало пересічно не менш 25 осіб, а на свята збиралося до сотки гостей, яким приходилося спати по клунях та млинах. Неначе в передчутті близької біди, життя було широке. Пікніки, полювання, кавалькади, балі і різні спортові розваги слідували одні за одними, але при тому не забувалася і праця. На косовицю, або на жнива вся молодь переодягалася в селянську ношу і на перебій косила, жала, в'язала, складала копи, або стирти, дивуючи селян своєю витривалістю. А ввечері відбувалася спільна вечеря на траві, яка закінчувалася традиційним гопаком, журавлем веселою метелицею, яку всі співали гуртом.

Посілість Тростянка на Київщині, де Катя провела своє дитинство

Не було гірше і взимку, коли старий дім знов оживав. Розчищалися ковзанки, робилися крутилки, запрягалися ґренджоли і колядники наповнювали всю околицю голосним співом славних поліських колядок.

Свято Івана Купала в Тростянці. Катя — відзначена зіркою.
Внизу, крайній зліва, сидить автор цього спогаду.

Серед цієї безтурботної молоді Катя нічим спеціяльним не визначалася. Вона не була гарною, а тільки миловидною, як майже всі дівчата в її віці і, як всі тодішні панночки, танцювала, співала в хорі і грала пару вальсів на піяно. Вона не любила ні спорту, ні коней і воліла самотні проходи по старому парку, ніж бурхливі забави. Ніщо не визначало її будучої блискучої долі, хіба два факти, які затримала пам'ять. На Новий 1900 рік, молодь, яка втомилася від танців, затіяла нову гру. Один студент заявив себе хиромантом і став заповідати всім будуччину. Він говорив всім по черзі різні смішні жарти, але, як прийшла черга на Катю, він раптом скрикнув: ти будеш княгинею. Всі вибухли сміхом, але це тривало недовго, бо Катя одчайдушно скрикнула і впала непритомна. Зчинився заколот, нещасливий хиромант сам не знав, чому він це сказав, а нам дітям потім сказали, що вона побачила раптом щось блискуче і дивне. Другий випадок стався наступного літа. На возовиці Катя загубила маленький перстень, який був її одинокою пам'яткою від її покійної матері і який був зроблений з золотої і з залізної обручки. Не було й мови, щоб його знайти в снопах і справа була похована. Декілька тижнів пізніше мельник приніс Каті її перстень. Він пройшов з снопами через молотилку, був перевезений зі збіжжям на млин, висипаний в кіш і, завдяки своїй частці заліза, затриманий контрольним магнітом. Історія персня Полікрата популяризована Шіллером. Це надзвичайне щастя звернуло тоді увагу всіх.

Але все має свій кінець, скінчилася і ця безтурботна молодість. Вибухла японська війна і спустів старий маєток. Декого взяли на війну, дехто став на працю і блискучі кузинки Каті повиходили заміж, одна за провінціяльного актора, друга за бідного студента, а деякі за сусідів дідичів. Катя також заручилася з молодим студентом Сонятинським, але його забрали на війну і він там зник без сліду. Не маючи від нього більш вістей, Катя позичила гроші на дорогу до Петербурґу і поїхала його розшукувати. Вона пройшла курс сестер-жалібниць і стала на службу в санітарному поїзді, який перевозив поранених. Переїхала увесь безмежний Сибір, але нічого не знайшла. Війна скінчилася і вона мусіла повернутися до Петербурґу, де спинилася у своєї хресної матері Дмитрової, збіднілої аристократки, син якої вчився в Корпусі Пажів, де вчилися сини найшляхетніших родин імперії і багато чужоземних князів. Серед них був престолонаслідник Сіяму архикнязь Чакрабонг. Він заприязнився з Петром Дмитровим і одного разу прийшов до нього на обід, де він побачив Катю в елеґантному однострою військової сестри-жалібниці і це, як кажуть французи, був удар блискавки. Він закохався і запропонував їй шлюб. Вона не відмовила, але поставила дві умови: він не буде брати інших жінок, як це є звичаєм в Сіямі і вони мусять звінчатися в православній церкві. Закоханий князь пообіцяв усе, що вона хотіла, але щодо вінчання, то справа показалася нелегкою. Всі священики відмовилися вінчати буддиста, а Секретар Святішого Синоду тільки підніс руки вгору і не хотів навіть говорити. Справа була б перепала, але брат Каті, який вже був дипломатом, порадив їхати закордон і звернутися до посольських церков, де на такі справи дивилися значно легше. Князь з адьютантом і Катя з братом і Дмитровими поїхали до Царгороду, де священик посольства за добру подачу, звінчав їх проти всяких канонів. Молоді негайно виїхали до Банґкоку, бо князь боявся гніву короля, а адьютант залишився і не помилився. Він був засуджений зразу на смерть і потім скінчив своє життя на вигнанні.

Катя в однострою сестри-жалібниці

Катю прийняли при сіямському дворі спочатку дуже холодно, хоча вона покірно виконувала все, що від неї вимагали: вона мусіла пофарбувати зуби на чорно і на першій королівській авдієнції пройти цілу величезну залю на колінах. Але коли в неї дуже скоро народився син, все відразу змінилося. Врадувана королева запросила її до себе, повела в свою приватну скарбницю, де низка рундуків були вщерть набиті клейнодами, і запропонувала їй набрати цілий міх діямантів на виміну за сина, якого вона хотіла виховувати сама. Катя катеґорично відмовилася і королева мусіла поступитися. Але ця відмова не вплинула на відношення двору, який зрадів, що має нарешті законного предстолонаслідника. Катя дістала титул Сомденс Шауфа (Королівська Величність), ім'я Герцоґині Пітснульокської, два палаци — зимовий і літній і цілий власний двір, окремий від чоловіка, влаштований на азіятський зразок. Там були, крім звичайної обслуги та охорони, ще скороходи, артисти, співці, акробати і т. п. Був ще особистий звіринець, наповнений рідким звір'ям, а до того їй подарували маленького освоєного білого слона. Вона назвала його Козаком і він її так полюбив, що приходив в ночі стерегти її перед дверима спальні. Як будуча королева, Катя стала першою дамою в королівстві і на церемоніях, коли її теща була недужа, вона її заступала, сидячи поруч з королем на золотому троні. На щорічній прощі, яка була найбільшим народним святом і яка відбувалася на тисячолітній, окованій золотом ґалері, вона також сиділа поруч з королевою попереду всіх місцевих князів і князівен. Цікава з природи, вона скористалася з того становища, щоб ознайомитися з усіма таємницями сіямських палаців і навіть їй вдалося відвідати заборонений палац за потрійною стіною, де доживали віку незчисленні жінки батька тодішнього короля.

Цар Микола II в гостині у тестя Каті

Тому, що князь Чакрабонг був одиноким з королівської родини, який знав мови і мав европейське виховання, він часто одержував дипломатичні доручення за кордон і Катя об'їхала з ним майже всю Азію, Европу й Америку. Вони гостювали в таємному палаці Мікадо в Токіо, в забороненому місті коло Пекіну і відвідували індійських магараджів.

Гостювали також у Мармуровому Палаці в Тегерані, в Ілдиз кіоску в Абдул Гаміда в Царгороді, а під час подорожі по Европі відвідали Миколу II в Петербурзі, Вільгельма II в Берліні, Франца Йосифа у Відні, Віктора Емануїла II в Римі й Едварда VI в Вестмінстері. Альфонс XIII влаштував на їх честь королівський бій биків, де виступали видатні особи з еспанської аристократії. Під час цієї подорожі молоде подружжя спинилося на деякий час в Києві, щоб Катя могла відвідати родичів та місця свого дитинства і юнацтва. Вони пробули декілька днів в Тростянці, де князь і його адьютанти, перебрані в селянський одяг, щиро бавилися, працюючи на обжинках.

Династичний образ королів Сіяму:
чоловік Каті праворуч, на долині

Але все має свій кінець і цей щасливий період життя Каті також скінчився. По повороті до Банґкоку вона зауважила, що її чоловік зробився сумний та задуманий. Притиснутий до стіни, він мусів признатися, що двір примушує його, за місцевим звичаєм, взяти ще одну жінку. Катя йому пригадала шлюб, але він сказав, що то є воля короля і декілька днів по тому вона довідалася, що він потаємно одружився з своєю кузинкою, 16-літньою красунею. Козацька кров Каті скипіла. Вона переказала чоловікові, що не хоче його більше бачити, відіслала королевій усі її подарунки, розпрощалася з гіркими слізьми з своїм слоном і з усім двором і вночі, з одною валізкою, поїхала до Шанхаю. Син її тоді вже вчився в Кембриджі.

Це вже були часи большевицької революції і Катя стала на чолі комітету, який опікувався скитальцями, які рятувалися від большевиків. Вона ввічливо, але рішуче відмовляла послам, які приїздили її умовляти повернутися до Банґкоку. Але декорація її життя змінилася ще раз. Новий посол привіз вістку, що князь Чакрабонг несподівано помер, отруєний в Китаї на дипломатичному прийнятті, і що королева дуже її просить повернутися. Гнів Каті одразу зник і вона повернулася. Прийняли її дуже сердешно, але вона застала пустку.

Палаци її стояли забиті, двір був ліквідований, її улюблена покоївка покінчила з собою з розпуки, скочивши з великої вежі. Маленький слон Козак сконав від нудьги, а її малпа Маруся, побачивши її, вилізла на дерево і кинула на неї каменюкою й мало не розбила їй голову. В той же час телеграф приніс вістку, що її брат Іван ненадійно помер в Шанхаю. В Азії їй більш не було чого робити. Син її ще вчився в Англії і вона вирішила поїхати до нього, її відпустили з плачем, але з королівською пенсією. Пробувши деякий час в Лондоні, вона перенеслася до Парижу, де мала родичів і київських знайомих. Вона купила там велике помешкання, яке умеблювала в сіямському стилі і зайнялася малярством під керівництвом знаменитого Коровіна.  Відмовившись остаточно від світського життя, не приймала нікого поза близькими родичами і знайомими. Померла в 1960 році у віці 75 років, застудившися, поливаючи свої екзотичні сіямські квіти, і спочила навіки під Парижем.

Син її архикнязь Чула, який остаточно оселився в Лондоні і перевіз туди все своє казкове азіятське майно, відмовився від корони на користь свого кузена і не помилився. Новий король, який дістав освіту в Швайцарії, за пару місяців був підступно забитий і його наступник зазнав такої ж долі.

Після їх смерти князь Чула залишився на завжди в Лондоні, де все йому всміхалося, але доля судила інакше. Два роки по смерті матері невблаганна хворість звела його в передчасну могилу.

Російські пропаґандисти широко використали історію Каті I, хоча вона є зовсім банальною, бо не тільки Романови, але й Габсбурґи і Гогенцоллерни мали часто-густо морґанатичних жінок, а з українських сінеастів ніхто не подумав скористати з фантастичної іcторії маленької киянки, яка варта героїнь Тисяча й однієї ночі. Даремне автор цих рядків старався при кожній нагоді їх зацікавити, на це не було найменшого відгуку.